пʼятниця, 29 квітня 2022 р.

Бібліотечний уїк-енд




"Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги"
 Т. Шевченко.

"Хто полюбить книгу,
той далеко піде у своєму
розвитку. Книга рятує
душу від здерев’яніння". Шевченко Т. Г.

"Кімната без книг – все одно, що людина без душі". Довженко О. П.

"По-справжньому веде за собою та книга, з якої читач робить висновки сам. Тільки така книга впливає на його поведінку". А. С. Макаренко

 "Єдине, що ви обов’язково повинні знати, - це місце розташування бібліотеки". - Альберт Ейнштейн.



КНИГА неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу, набір письмових, друкованих, ілюстрованих або порожніх аркушів, виготовлених з паперупергаменту або іншого матеріалу, як правило, скріплених з одного боку. Сторони аркуша називаються сторінками.

Книга виготовлена в цифровому вигляді називається електронною книгою. Озвучену й записану на матеріальний носій книгу називають аудіокнигою (звуковою книгою, книгою вголос).

Книжкова крамниця або книгарня — крамниця, де продаються книги. Також книги можна позичати у бібліотеках на певний час.

Любителя книг, як правило, називають книголюбом.


"Завдання книг - полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його" Я.Корчак



Типи книг

За змістом книги можна поділити на художні та нехудожні. У жодному разі не варто обмежуватися цією класифікацією, але це поділ, який можна знайти в більшості колекцій, бібліотек та книгарень.  Серед розмаїття: книги-іграшки, книжки-малятка, книжки-розкладанки, книжки-пазли, книжки — саморобки, книжки з рухомими малюнками, великоформатні книги, електронна розмовляюча абетка.

Художні книги

Багато книг, опублікованих сьогодні містять вигадані історії. Вони частково або повністю не відповідають дійсності та є фантазійними. Історично виробництво паперу вважалося дуже дорогим, щоб бути використаним для розваг. Але підвищення глобальної грамотності і удосконалення технології друку призвели до збільшення видання книг з метою розваг. Більшість художніх книг можна додатково класифікувати за жанром:

  • Роман — літературний жанр, великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів;
  • Повість — епічний прозовий твір (рідше — віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням;
  • Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа;
  • Есе — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популярної) літератури;
  • Комікс — послідовність малюнків, зазвичай з короткими текстами, які створюють певну зв'язну розповідь.

Нехудожні книги

  • Довідник — упорядкований предметний матеріал, книга, що містить узагальнені, стислі впорядковані відомості з певних галузей науки;
  • Енциклопедія — тип довідника, що містить сумарну інформацію з усіх галузей знань або з конкретної галузі;
  • Словник — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова, їх етимологію, значення та іншу інформацію;
  • Монографія — це наукова праця у вигляді книги з поглибленим вивчанням однієї або декількох (тісно пов'язаних між собою) тем;
  • Підручник — книга, у якій системно викладено інформацію з певної галузі знань і яку використовують в системі освіти на різних рівнях, а також для самостійного навчання;
  • Посібник — навчальне видання, яке доповнює або частково замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його розділу.




"Хороша книга - це подія в моєму житті".  Стендаль

 "​​Існують гірші злочини, ніж спалення книг. Один з них не читати їх".  Йосип Бродський

"Навчитися читати - це розпалити багаття; кожен написаний склад - це іскра". - Віктор Гюго

 "Якщо хтось не може насолоджуватися читанням книги знову і знову, читати її взагалі немає користі". - Оскар Уайльд

" Що насправді вибиває мене з рук - це книга, коли, закінчивши її читати, ви бажаєте, щоб автор, який написав її, був вашим чудовим другом, і ви могли зателефонувати йому по телефону, коли вам захочеться. Однак цього не буває багато". - Дж. Д. Селінджер

"Не читайте, як це роблять діти, щоб розважати себе або, як амбітні, з метою повчання. Ні, читайте для того, щоб жити". - Гюстав Флобер

"Лише покоління читачів породить покоління письменників". - Стівен Спілберг

" Якщо у вас немає часу на читання, у вас немає часу писати". - Стівен Кінг

"З книгами треба поводитися, як з людьми: вибрати для себе кілька друзів, а про решту не піклуватися". (Вольтер)

"Є тільки один спосіб стати культурною людиною – читання". (Моруа А.)

"У книгах закладено особливу чарівність; книги викликають в нас насолоду: вони розмовляють з нами, дають нам добру пораду, вони стають живими друзями для нас". (Петрарка Ф.)

"Книга - це джерело освіти, знання і якщо збагачення, то збагачення культурного і душевного". (Рильський М.)

"Книжка повинна стати для мудрого вихованця другом, наставником і вчителем". (Сухомлинський В. О.)

"Щоб підготувати людину духовно до самостійного життя, треба ввести її у світ книг". (Сухомлинський В. О.)

"Більша частина людського знання в усіх галузях існує лише на папері, в книгах, - цій паперовій пам'яті людства... Тому лише зібрання книг, бібліотека є єдиною надією і не знищуваною пам'яттю людського роду..." (Шопенгауер)
  

Для чого потрібні книжки:

1. Книга розвиває нашу мову і збільшує словниковий запас. Вона вчить висловлювати думки і розуміти, що говорять і пишуть інші.

2. Книга роозвиває наше мислення. Із книг ми навчаємось абстрактним поняттям, книги розширюють горизонти нашого світу.

3. Книга стимулює фантазію і вчить нам мислити образами.

4. Із книги ми дізнаємось про інші країни і про іншій спосіб життя, про природу, техніку, історію і про все на світі, що нас цікавить.

5. Книга розвиває нашу здатність до співчуття. Ми вчимося вживатись у становище інших людей.

6. Книги надають нам сили і натхнення. Вони захоплюють і розвеселяють. Заставляють нас сміятись і плакати. Приносять втіху і показують вихід із складного становища.

7. Книги ставлять перед нами складні запитання, про які необхідно думати.

8. Книга вчить нас етиці. Вона заставляє нас роздумувати про добро і зло. 

9. Книга пояснює життя і допомагає нам побачити зв'язок одного явища з іншим.

10. Із книг ми дізнаємось, що на всі питання є відповіді, що на будь-яку проблему можна подивитись з різних точок зору. Книги показують, що конфлікти не обов'язково вирішувати шляхом насильства.

11. Книги допомагають нам пізнавати самих себе. Для почуття власної гідності дуже важливо знати, що інші люди думають, відчувають і реагують так, як і ми. 

12. Книги допомагають нам зрозуміти інших. Читаючи книги, написані письменниками інших культур та інших епох і бачачи, що їхні думки і почуття схожі на наші, ми краще розуміємо інші культіри і звільняємось від власних комплексів.

13. Книги протистоять самотності. Книгу можна взяти з собою будь-де, їй не потрібна електросмережа, її можна безкоштовно взяти у бібліотеці. 

14. Книги - це частина нашої культурної спадщини. Вони складають загальнгі крапки відліку часу в історії. 

15. Хорошу дитячу книжку можна читати вголос на радість дітям і дорослим. Вона об'єднує покоління.

16. Книжка відчиняє нам шлях в літературу - великий світ на все життя. Нехай перша зустріч з книгою стане сівятом, яке не забуватиметься ніколи.

17. Книжка збагачує культуру країни. Над книжкою працює багато людей: письменники, художники, видавці, редактори, рецензенти, продавці книг, бібліотекарі.

18. Книжка - це також важлива стаття культурного експорту, яка приносить державі дохід і підвищує її престиж за кордоном. 




А.  Макаренко говорив, звертаючись до вчителів: «... Потрібно вміти сказати так, щоб вони (учні) у вашому слові відчули вашу волю, вашу культуру, вашу особистість».


    Колізії– суперечність набутих знань з новими. Матеріал кожного навчального предмета містить немало таких елементів, які ніби «не миряться» один з одним. І завдання методики – не ігнорувати їх, а, навпаки, загострювати удавані невідповідності, протиріччя і таким чином забезпечити високий рівень навчання. Цілісна методична система має й інші педагогічні властивості – процесуальний характер і варіантність. Вони орієнтуються на індивідуальні особливості стосунків між учителями й учнями.
    Методика навчання стає ефективною, коли учень орієнтується на повне і різностороннє життя. Це насамперед самовираження. Щоб допомогти учневі здійснити його, методична система має бути спрямована на навчання й виховання в їх органічній і справжній єдності.
Необхідні  також знання системи загальних методів навчання і їх відношення до завдань оволодіння основами наук і всебічного розвитку школярів. Водночас йдеться і про комплексний підхід до вибору і аналізу методів навчання. 
    Це врахування всіх суттєвих сторін (перцептивної, логічної , психологічної)методів навчання в межах одного уроку чи їх системи чим зумовлюється забезпечення єдності освіти, розвитку і виховання особистості учня у навчальному процесі. Комплексним підходом має передбачатись урахування таких основних положень:

Оптимальність поєднання словесних, наочно образних і практичних видів діяльності, якими в основному зумовлюється оволодіння знаннями і набутим досвідом;
Результативність організації різних видів діяльності за умов високої активності і самостійності мислення учнів;

Розвиток логічного мислення учнів;

Ефективність взаємодії вчителя і учнів на різних етапах засвоєння знань, навичок і умінь, кінцевим результатом якої є готовність учнів до самостійного творчого мислення.

    З позиції учителя це означає, що при виборі методів навчання необхідно забезпечувати учнів не лише науковими знаннями, а й умінням самостійно здобувати їх в умовах творчої діяльності, яка б сприяла розвитку їх логічного мислення. 
   В наші дні найбільшого розповсюдження набули інформаційно-рецептивний, репродуктивний, частково-пошуковий і дослідницький методи. Особливе місце займає проблемний виклад навчального матеріалу. Відповідно до нового змісту навчальних програм підкреслюється необхідність використання досліицького методу, частково-пошукового методу. 
    
    Після них іде інформаційно-рецептивний і репродуктивний методи. У сучасній школі все більш відчутною є необхідність застосування способу, який дістав назву проблемного навчання. Проблемне навчання, підкреслює польський педагог, - це навчання, основане на управлінні процесом самостійного розв’язання учнями практичних або теоретичних задач. Дії учителя тут виступають у таких формах:

Організація проблемних ситуацій;

Управління процесом формулювання проблем і розробкою учнями способів їх вирішення;

Управління пошуками способів перевірки цих рішень;

Організація роботи по систематизації, закріпленню і застосуванню знань, самостійно одержаних учнями в ході вирішення проблем і взятих з різних джерел.






    Добре продумана проблемна ситуація ставить учня перед певними труднощами, які він повинен подолати, виходячи з власного досвіду і можливостей свого мислення. 
    Таким чином, проблемне навчання будується на таких дослідницьких діях: формулювання проблеми на фоні даної ситуації і структури, яка вивчається, пошуки ідей або гіпотез, перевірка їх адекватності з наявними знаннями і фактами, формулювання розв’язання завдання і висновків, які з цього випливають, інтеграція одержаних знань з  наявними і застосування їх у теорії і практиці.  
   Перш ніж розпочати свою діяльність, учитель накреслює певну програму, він начебто проектує особистість учня: систему знань, погляди, інтереси. Відповідно до цієї програми він визначає напрям своєї роботи, добирає форми її проведення, методи. Наявність доброї програми важлива, але недостатня умова успіху педагогічної діяльності. Треба, щоб самі учні захотіли працювати за цим планом, включалися в намічену вчителем діяльність. Це залежатиме від рівня її організації. 
    Проте успіх у роботі вчителя залежить і від того, чи вміє він встановлювати правильні взаємини з дітьми. Особливість учителевої праці полягає і в тому, що він повинен весь час вивчати зміни в своїх учнях, враховувати, як діють на них методи роботи, вивчати себе, свою особистість, свою поведінку, знати, які риси особистості і вчинки діють на учнів. 
    Звичайно, ніхто не має сумніву в тому, що головні діяльність виховання відбувається в галузі психічних і психофізичних явищ; але звичайно розраховують в цьому випадку на той психологічний такт, який властивий кожному. Так званий педагогічний такт, без якого учитель, хоч би як вивчав він теорію педагогіки, ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не більше, як такт психологічний, потрібний педагогові. 
    Педагогічний такт – це тільки особливе застосування такту психологічного, його спеціальний розвиток у галузі педагогічних понять. Але що ж таке самий це психологічний такт? Не що інше, як темна напівсвідома збірка спогадів різноманітних психічних актів, пережитих нами самими. На підставі саме цих спогадів душі про свою власну історію людина вважає за можливе впливати на душу іншої людини і обирає для цього саме ті засоби, дієвість яких випробувала на самій собі.
    Ніяка психологія не може замінити людині психологічного такту, в практиці незамінного вже тому, що він діє швидко, миттю, тоді як положення науки пригадуються, обмірковуються і оцінюються повільно. В педагогічній діяльності немає ніякої змоги діяти за параграфами психології, як би добре вони не були вивчені. Але, без сумніву, психологічний такт не є щось природжене, а формується в людині поступово: в одних швидше, в інших повільніше, що вже залежить від інших властивостей душі,- формується міру того, як людина живе й спостерігає за тим, що діється в її власній душі.
    Душа людини пізнає сама себе тільки у власній своїй діяльності, і знання душі про саму себе складаються із спостереження. Чим більше буде цих спостережень душі над власною своєю діяльністю, тим будуть вони настійніші і точніші, тим більший і кращий психологічний такт розвинеться в людині. З цього випливає вже само собою, що заняття психологією і читання психологічних творів, спрямовуючи думку людини на процес її власної душі, може дуже сприяти розвиткові в неї психологічного такту.
     Але ж не завжди педагог швидко діє й вирішує: часто доводиться йому обмірковувати або вже вжитий захід, або той, до якого він ще думає вдатися; тоді, не покладаючись на саме тільки темне психологічне почуття, він може й повинен з’ясувати собі психологічні чи фізіологічні основи, на яких будується обміркований захід. Крім того, всяке почуття – справа суб’єктивна, непередавана, тоді як знання, викладене чітко, доступне кожному. Особливо ж брак певних психологічних знань, виявляється, коли якийсь педагогічний захід обговорюється не однією, а кількома особами.
    Через неможливість передавати психологічні почуття і саме передавання педагогічних знань на основі самого тільки почуття стає неможливим. Тут лишається одне з двох:покластися на авторитет співбесідника або ознайомитися з тим психологічним законом, на якому ґрунтується те чи інше педагогічне правило. Ось чому, як той хто викладає педагогіку, так і той, хто слухає її , повинні неодмінно спочатку порозумітися щодо психічних та психофізичних явищ, для яких педагогіка є тільки додатком їх до досягнення виховної мети. 
     Але не тільки для того, щоб ґрунтовно обміркувати застосовуваний педагогічний захід і розуміти основу правил педагогіки, потрібна обізнаність з психічними явищами:такою ж мірою потрібна психологія і для того, щоб оцінити наслідки, тобто, оцінити педагогічний досвід. Ні педагогічний такт, ні педагогічний досвід самі по собі недостатні для того щоб з них можна було виводити скільки-небудь сталі педагогічні правила, і що вивчення психічних явищ тим самим шляхом, яким ми вивчаємо всі інші явища,- найнеобхідніша умова для того, щоб виховання наше, скільки можна, перестало бути або рутиною, або іграшкою випадкових обставин і стало справою раціональною і свідомою.








    Створення психологічної настроєності на засвоєння нового матеріалу, мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів під час вивчення певної теми, постановка перед учнями проблеми, створення проблемної ситуації.
Розкриття змісту фактичного матеріалу (як відбувалися події, суперечність між ними, хід подій, результати; розповідь про вчинки; наведення статистико-економічних даних).

Наведення наукової, доступної розумінню учнів інтерпретації фактів:розкриття причинно-наслідкових, функціональних, умовних, просторових, часових зв’язків і явищ реального світу виявлення сутності явищ (процесів).

Зведення знань (уявлень, понять) у певну систему.

Інструктування учнів про діяльність, яку вони повинні виконувати, її характер, структуру, основні операції, дії, їх суть і послідовність.

Розкриття змісту й суті етичних норм і правил поведінки суспільстві.

Характеристика і виявлення почуттів і ставлення до зображеної ними реальної дійсності.

    Функціям різних видів усного викладу матеріалу відповідає і місце їх у навчально-виховному процесі. На уроці найчастіше його застосовують на таких етапах:

   Перед вивченням нового матеріалу для мотивації навчальної діяльності учнів – показу практичної значущості матеріалу, створення проблемної ситуації.

    На початку вивчення нового матеріалу для розкриття змісту фактів (при індуктивному викладі) або узагальнених понять (при дедуктивному способі навчання).

    У процесі роботи над матеріалом для розкриття й осмислення учнями внутрішніх зв’язків і взаємозалежностей між предметами, явищами та їх окремими елементами, виявлення сутності явищ і засвоєння наукових понять.




                    
    Учитель має формувати в учнів риси особистості відповідно до морального кодексу.
    Науковість, достовірність навчального матеріалу. Факти, які вчитель наводить учням для аналізу, треба старанно перевіряти, застарілі при потребі замінювати новішими, яскравими. Добирати факти слід з життя або з літератури. Вони мають бути переконливими, типовими, з яскраво виявленою сутністю предмета, що вивчається. Проте не слід зловживати великою кількістю матеріалу, щоб за фактами не загубились основні думки, узагальнення, теоретичні висновки.
    Зв’язок викладу з сучасністю. Слід наводити найновіші факти, які показують неухильний розвиток інших країн. Для цього матеріал підручників доповнюють цікавими фактами з життя, з журналів, газет. Але цей зв’язок не повинен бути штучний; він має природно випливати з теми уроку.
    Логічна послідовність розміщення матеріалу. Вчитель чітко розподіляє тему на вузлові питання, в кожному з яких визначає основну думку (положення) і факти, на основі яких ця думка обгрунтовується. Кожне нове положення має спиратися на наведені або раніше відомі факти і в свою чергу підготовляти учнів до засвоєння широких узагальнень.
    Технологія усного викладу досить складна. Усний виклад як метод навчання полягає в складній педагогічній діяльності вчителя для забезпечення якісного повідомлення нового матеріалу і керування пізнавальною діяльністю учнів, спрямованою на засвоєння фактів, способів дії, осмислення, запам’ятовування, узагальнення й викладу забезпечується:

Чітким визначенням завдань, що будуть розв’язані під час викладу матеріалу, який учні мають міцно засвоїти.

Умілою актуалізацією опорних знань учнів;

Старанною підготовкою учнів до сприймання нового матеріалу.

Мобілізацією уваги учнів під час викладу, забезпеченням їхнього інтересу до змісту матеріалу;

  Активізацією пізнавальної діяльності учнів, умілим створенням проблемних ситуацій і залученням учнів до розкриття проблем і способів їх розв’язування, виявлення причинно - наслідкових аспектів, встановлення їхньої сутності; фіксацію «опорних віх» матеріалу.

Додержання чіткої структури й логіки викладу, яка відповідає змісту навчального матеріалу, конкретній дидактичній меті й пізнавальним можливостям учнів.
                      
Усний виклад поділяють на ІІІ частини:

Вступну, основну, заключну.

У вступній частині ставлять проблему, створюють проблемну ситуацію , визначають тему, завдання і план викладу.

В основній – на основі індукції або дедукції розкривається сама тема.

  У заключній частині формується висновок, виділяються основні положення, які потребують особливої уваги учнів, чіткого свідомого й міцного засвоєння.



    Усний виклад має бути доступний для учнів. Цього досягають уникненням незрозумілих термінів, слів іноземного походження, правильно побудовою речень і чіткою логікою викладу. На ефективність усного викладу великою мірою впливає техніка розповіді. Треба вміти з самого початку налагодити контакт з учнями і підтримувати його протягом усього заняття. Цього можна досягти вдалим звертанням до дітей. 
    Учитель уважно стежить за дітьми, їхньою увагою. Якщо увага посилюється, він подає найскладніший матеріал, який потребує певного напруження мислення й пам’яті. При послабленні уваги слід змінити метод роботи: застосувати фронтальну бесіду, яскраві ілюстрації і демонстрації, навести цікаві приклади, запропонувати проблемні завдання, пізнавальні задачі.
     Виклад сприймається краще тоді, коли вчитель розповідає від імені очевидця або учасника подій. Ці прийоми дають учителеві змогу створити такі ситуації, коли учні відчувають себе ніби учасниками певних подій. Корисно рекомендувати учням повторити за підручником розділи (поняття,закони, правила), на які спиратиметься вчитель під час пояснення нового матеріалу. 
   Актуалізація чуттєвого досвіду й опорних знань учнів полягає в повторенні, вдосконаленні й доповненні неповних, поглибленні поверхових, уточненні неточних, виправленні неправильних уявлень які створені в процесі або самостійних спостережень учнів і є опорою для сприймання й усвідомлення ними нового матеріалу.
    Важливим засобом підготовки учнів до усвідомлення нового матеріалу є словникова робота. Вона здійснюється як перед викладом, так і в процесі пояснення нового матеріалу. Важливо пояснювати значення слів, які не є предметом спеціально вивчення на уроці. Здебільшого тему викладу розбивають на кілька частин, зміст яких доцільно розкривати окремо. 
 Кожна частина має свою структуру. Кожне вузлове питання(повідомлення), нове теоретичне положення, кожну важливу думку вчитель обґрунтовує на основі наведених фактів доводить чіткою логікою викладу. Тоді основні положення учні краще усвідомлюють і запам’ятовують. 
    Учні важко сприймають аморфний виклад в якому не виділяються вузлові питання й головні думки. Під час усного викладу вчитель не повинен сидіти за столом, бо при цьому важко стежити за класом, увагою учнів. Не можна й безперервно ходити по класу, тому що при цьому розсіюється увага учнів. У процесі розповіді місце можна міняти, але стати так, щоб було видно всіх учнів.    
 Особливо важлива культура викладу вчителя, яка передбачає правильність і виразність мовлення. Виразності мовлення можна досягти застосуванням різних повних засобів:порівнянь, добором цікавих фактів з життя. Враження від розповіді посилюється, коли вчитель навчального матеріалу великою мірою залежить від темпу викладу, тобто швидкості розповіді в цілому, тривалості звучання окремих слів, фраз і додержання пауз. 
    Розповідь не повинна бути як надто швидкою, так і повільною. Важливо чітко вимовляти кожне слово, кожну фразу, але так, щоб учні цілком спокійно могли сприймати й усвідомлювати висловлені думки. Темп викладу може змінюватись:важливі теоретичні положення вчитель пояснює повільно, а фактичний матеріал подає швидше.
     Пауза – важливий засіб поліпшення виразності розповіді. Одним з недоліків техніки розповіді є монотонність. Не менш важливим є вміння вчителя виділяти інтонацією головне істотне(поняття, терміни, висновки, правила, закони). Учитель має керувати процесами сприймання, усвідомлення й запам’ятовування учнями навчального матеріалу. Для цього застосовується різні засоби й прийоми активізації пізнавальної практичної діяльності дітей, спрямованої на засвоєння основного. 
    Для посилення пізнавальної активності учнів усний виклад поєднується з елементами бесіди (евристичної, репродуктивної), читанням учнями окремих місць з тексту підручника вголос або мовчки),уривків з документів, формулюванням закону, правила. Важливе значення мають короткі записи в зошитах основного. Це може бути складання плану розповіді, тез, конспекту.      
       Спостереження показали, що учні, які систематично ведуть нотатки за розповіддю вчителя, мають повніші й глибші знання, багатшу лексику, краще висловлюють свої думки, чіткіше обґрунтовують теоретичні положення. Для підвищення якості знань учнів слід удосконалити зміст і структуру усного викладу, технологію педагогічного керування сприйманням і усвідомленням його учнями. Час, відведений для викладу, має бути мінімальним, а зміст - найпотрібнішим.




                               ФІЛОСОФСЬКИЙ СТІЛ
    «Ми не даємо вам Бога, бо кожен з вас повинен знайти його в своїй душі, ми не нав'язуємо вам любові до людства, бо не має  любові без прощення, а прощення є тяжка праця, і кожен повинен взяти його на себе. Але ми даємо вам прагнення до кращого життя, якого немає, але яке буде, до життя по правді і справедливості і,  може бути, це прагнення приведе вас до Бога, Любові, Батьківщини », - ці слова належать польському педагогу Я. Корчаку, але вони актуальні і сьогодні, як видно.

    Людська історія – це шлях боротьби за подолання суперечностей між матеріальним та духовним, прекрасним і потворним, добром та злом. Найскладніше завдання людства – знайти засоби, які б допомагали виживати та зростати духовному, множитися прекрасному, перемагати добру. Існує явище, яке має унікальну властивість впливати на духовність людини, одночасно розвиваючи всі її складові. Таким феноменом є краса. Здавна красу розуміють як певну цілісність, гармонію предметів та явищ природи, мистецтва, людських вчинків, які викликають естетичні почуття піднесення, захоплення, замилування.     Краса існує об'єктивно, проте виявляється лише через образи естетичного сприймання людини, її почуттів, а отже – через естетичну складову духовності. Цінність краси вимірюється, з одного боку, духовною насолодою, з іншого – її розвивальним та виховним впливом. На жаль, сьогодні від руки людини гинуть краса природи, архітектури, мистецтва. Стан довкілля, стверджують екологи, це дзеркало людської душі. 
    Зруйнована краса нівечить духовність, - додають психологи. Найвища краса людини – у її духовних рисах, вчинках; справедливість, мужність, розсудливість, проте потворними є боягузтво, нечесність, безумство, нерозумний потяг до збагачення. Має величезний гармонізуючий вплив музики на психіку людини, застосовуючи її проти гніву, страху, ганебних пристрастей, а отже – для «очищення душі». 
    Сприймання людиною краси – необхідна сходинка до пізнання істини, а отже – розвитку інтелекту. Той, хто знає та відчуває, не творить зла, адже світлий розум та чисте серце не засмітять природу. Проблема краси як засобу духовного розвитку завжди була актуальною специфіка естетичних почуттів – у їх безкорисливості, а там, де безкорисливість – народжується духовність. Англійські філософи ( Є. Берк, А. Шефтсбері ) відстоювали думку про те, що сприймання краси передбачає розвиток уяви та здатність оцінювати, висловлювати судження, довільності дій та вчинків. 
    Вони дійшли висновку, що краса та мистецтво, впливають на гармонійний духовний розвиток людини, оскільки в ньому поєднуються ідеї прекрасного, істини, добра. Проблема впливу краси на розвиток духовності хвилює сучасних психологів. Вони стверджують, що з прекрасним у природі, мистецтві пов'язані «самовиявлення» людини, тобто здійснення естетичної діяльності; «самореалізація» - втілення у продукті цієї діяльності власних здібностей, порухів душі, бажань; «самооцінка» - вміння правильно оцінити себе та свої можливості.                  Творча уява, яка активізується в процесі естетичного сприймання, є суто людською духовною здатністю. Це означає, що орієнтованість людини на прекрасне сприяє духовному розвитку. Немає необхідності доводити, що сприймання краси викликає багату гаму емоцій, які є основою для подальшого формування естетичних почуттів. Розвиток почуттєво-емоційної сфери сприяє водночас і розвитку інтелекту, бо сама естетична емоція – єдність переживання і пізнання, оцінювання та судження, у яких відбивається ставлення людини до краси. Крім того, кожна зустріч людини з естетичним пов'язана зі здобуттям нової інформації, яка викликає певні емоційні стани внаслідок діяльності фантазії, уяви, інтелекту. Отже, у сприйманні краси діють усі компоненти духовності.
     Вони гармонійно поєднуються у духовному піднесенні всіх здатностей людини – почуттів, інтелекту, волі, уяви, людяності. Душа, переповнена любов'ю, добротою, світлом і красою світу, звертається до поезії, музики. Ззовні красива людина не обов'язково прекрасна душею, а добра людина не завжди красива. Тому ми повинні відкривати всі грані прекрасного, щоб створити абсолютну красу. Завжди, коли мова заходить про красу ми звертаємося до мистецтва. Мистецтво допомагає зрозуміти і полюбити кожну людину. Справжнє мистецтво відтворює все життя: і повторне, і бридке. Прекрасним його робить талант митця.                 Мистецтво велике, справжнє може навчити людей бачити, любити і розуміти прекрасне. Необхідно тільки задуматися над поняттям краси, відшукувати шляхи бачення і творення прекрасного. Адже все, що твориться з бажанням, любов'ю – усе прекрасне. Щоб створити красу, треба доторкнутися серцем до прекрасного, розкрити таємниці людської душі, зберегти цінності людські, відтворити світ людського буття.
    Не можна більше жити у владі брехні, ненависті й несправедливості. Ми повинні прагнути до кращого життя – світлого, теплого, щасливого, творити його, а не чекати на нього. Люди подібні зорям – одні жевріють і тліють усе життя, а інші – враз віддають всю свою міць, зігріваючи і осяюючи інших. Усе в світі хибко, як трясина під ногами. Безкінечний ланцюг перетворень: багатство і бідність, слава і приниження, життя і смерть. Гроші, молодість, друзі – все минає. За що ж схопитися, як жити?

    Головні причини тих нездорових явищ серед підлітків і юнацтва, які дедалі хвилюють громадськість (пияцтво, хуліганство, бездумне марнування часу) – душевна порожнеча, обмеженість розумового життя по закінченні школи. Тому потрібне постійне, систематичне виховання розумною книжкою: навчитись читати – значить навчитись думати, мислити, навчитись розуміти інших людей, їхні страждання, турботи та радощі. Кожен з нас – особистість. І щоб ця особистість розвивалася, розвивалися наші душі, розум і серце, ми повинні бути уважними, вдумливими читачами.
    Сьогодні світ приходить до розуміння необхідності жити за законами взаєморозуміння, терпимості. Сьогочасному поколінню необхідно оволодіти наукою добра вже зараз, оскільки потрібно будувати новий світ, у якому не буде конфліктів, війн, а всі суперечлеві питання будуть регулюватися законами. Жити треба при будь-яких умовах. Життя – це ваша таємниця, але ви маєте реалізувати себе, свої внутрішні можливості, пройшовши всі етапи: дитинство, юність, зрілість. Сьогодні у нас своя держава, і ми хочемо жити в мирі. Багато людей зараз потерпають від лиха, інші – купаються в розкошах. Не будьмо ж байдужими й корисливими. Нехай панує мода не тільки в одязі, а й мода в житті на загальнолюдські цінності.   

                                                     Роздуми учнів:

  "Загальнолюдські цінності – це найвищі цінності, прийняті для всіх людей, незалежно від соціальної і національної приналежності. Важливе значення мають совість і сором – глибинні почуття, що виражають стосунки, відповідальність людини за свої слова та вчинки. У цих якостях найбільше виявляється сутність людини, її природа. Але, щоб совість «заговорила», одного розуму недостатньо, важливими є знання моральних норм і цінностей. Невдоволення собою, прагнення до досконалості – рятівні почуття. Поступаючись своїми принципами, переконаннями, ми часто змінюємо себе, свою совість. На жаль, совісність у побуті усе більше втрачає свою значущість".

"Не менш важливе значення має справедливість. Вона потрібна всім, але розуміють її по-різному. Добре і корисне для одних людей не завжди є таки і для інших. Справедливість потрібна у взаєминах між людьми. Відрікаючись від неї, ми порушуємо взаєморозуміння і вплив один на одного. Людина, яка живе в суспільстві, не може не замислюватись над тим, як ставляться до неї навколишні, як оцінюють її вчинки, діяльність. У кожного є потреба у визнанні його переваг, в об'єктивному оцінюванні."



"Почуття честі закладене в кожній людині, але воно не повинне переростати в марнославство. Не менш небезпечна й інша крайність – комплекс неповноцінності, недооцінка своїх можливостей. З цього приводу Ф. Достоєвський говорив: «Людство гине від недостатньої поваги до себе».


"З усіх благодіянь з давніх часів найбільшими вважаються чесність і порядність. Це впевненість у правоті, щирість, прагнення підтримувати загальноприйнятий порядок, єдність слова і діла. На жаль, пообіцяти і не зробити – зараз настільки поширене явище, що перестало засуджуватись людьми. Масові опитування, спостереження показують, що найбільш престижною моральною якістю є порядність. Вона носить збірний характер – це принциповість, об'єктивність в оцінці людей, вимогливість до себе й інших, шляхетність душі, прагнення прийти на допомогу, підтримати тощо. Але частіше за все ця якість виявляється вибірковою, за певних обставин. «Хто, порядний за випадковістю, - говорив Сенека, - той не може обіцяти, що буде завжди таким». Але одних знань недостатньо, щоб знати, як чинити".


    Біда в тому, що соціальне середовище, ЗМІ, батьки, дорослі не завжди дають дітям гідні приклади. Важливо врахувати, що ви будете жити в більш складний час. Це вимагатиме від вас не лише концентрованої і застосованої на практиці інформації, а й комплексу позитивних особистісних якостей, що раніше не були такими «престижними» (завзятість, рішучість, товариськість, уміння працювати в групі). Для життя в умовах ринкової економіки, де правлять закони приватної власності, конкуренції, особливо важливо знати, куди йдеш, знати свої можливості, щоб робити правильний вибір, свідомо обирати професію з можливістю швидко адаптуватися. Важливими якостями тут є цілеспрямованість, моральна стійкість, особиста активність, що багато в чому визначаються свідомістю, почуттями.

В. Сухомлинський писав: «Духовний світ людини починається з розвитку в неї різноманітних почуттів. Вони зміцнюють волю, розум, формують ставлення до себе, до інших людей, до природи, до праці, роблять людину більш цікавою і оригінальною».

Отже, ставлення до себе – це і уміння правильно оцінювати свої вчинки та думки, бачити в собі не тільки переваги, а й недоліки, а саме головне – мати бажання самовдосконалюватись. Такі почуття як самоконтроль, самодисципліна, сором'язливість утримують людину від протиправних дій, що знижують самоповагу.


Самодисципліна – не тільки знати правила поведінки, а й дотримуватись їх, уміння проявляти волю для вдосконалення характеру.
Самоконтроль – уміння вчасно зупинитися, бути безкомпромісним до себе, не робити так, як не хочеш щоб робили з тобою.
Сором'язлива людина не чекає винагороди чи визнання за свої вчинки.
        Знаходження себе (самосвідомість - знання і усвідомлення людиною самої себе, як мислячого діяча; виділення себе з усього навколишнього світу як якоїсь стійкої одиниці, яка зберігається незалежно від мінливих ситуацій; усвідомлення своїх фізичних, психічних і моральних властивостей і якостей; усвідомлення свого «Я »). Майже кожна людина виявляє, що він все частіше і частіше як би відсторонюється від усього і всіх у своєму оточенні заради занурення в самого себе. Він зауважує, часом і не усвідомлюючи цього виразно, що зовнішній світ, різні події власного життя цікавлять його і викликають роздуми і переживання тільки тоді або тоді, коли вони дають привід для осмислення самого себе, для усвідомлення своєї відмінності від оточуючих, свою несхожість на них , іноді навіть своєї унікальності. Занурення у свій внутрішній світ, дослідження його переслідує насправді глобальну мету - пошук сенсу життя.
Сенс життя - усвідомлення свого життя не як серії випадкових, розрізнених подій, а як цільний процес, що має певний напрям, спадкоємність і сенс; усвідомлення того, в ім'я чого людина живе.


Не називається людиною той, кого чуже горе не гнітить.  (А. Навої.)


    Чи замислювалися ви над такими питаннями: Як жити? Кого любити? З ким дружити? Кому довіряти? А чи варто взагалі замислюватися над такими поняттями, коли так швидко змінюється наше життя? Приходять нові поняття, змінилися цінності. Ще недавно багатство лицемірно ховали, тепер воно увійшло в ранг соціальних цінностей.

    Ви, звичайно, розумієте в який час ми живемо і не тільки розумієте, але і відчуваєте, на собі всі ті проблеми, які намагається вирішити народ, уряд. Це, перш за все, проблеми економічні, соціальні, національні і звичайно моральні. Якщо ви думаєте, що життя на землі зникне від СНІДу або стихійного лиха, то ви глибоко помиляєтеся. Життя на землі може зникнути, перш за все, від варварського ставлення до природи і ближнього свого, від відсутності культури, від жорстокості і злоби, байдужості.
  Багато стикаються з насильством дома, в школі, на вулиці, у сфері розваг. І миримося з цим, поки самі не стаємо жертвами. Тоді виникає питання: коли ж це скінчиться. Скільки слів вже сказано: «Не роби зла, будь добрий, чесний, справедливий ...». І все ж ризикнемо продовжити нашу розмову, бо переконані , що слово теж дія, і слідство навіть швидкоплинного роздуми над цими проблемами - теж пожвавлення свідомості.
   Відрадно, що нині відроджуються такі поняття, як «милосердя», «людяність». Кажуть, що якщо в людині є доброта, чуйність, доброзичливість, значить, людина відбулася. Людина, що робить іншим добро, вміє співпереживати, відчуває себе щасливим. Навпаки: себелюбець, егоїст - нещасливий. Видатний поет писав: «Себелюбство - самогубство».
    Спілкуючись з іншою людиною, виявляйте цікавість до його проблем, турботам, співчутливо ставтеся до його переживань. Будьте ласкавими і добрими до всіх. Проявляйте любов і вдячність до оточуючих, роблячи добро, не чекайте похвали, доброта повинна бути безкорислива. Протягом людського суспільства світом правили Добро і Зло. Коли перемагало Добро - народжувалася Справедливість, і в душах людей поселявся спокій. Якщо ж верх брало Зло, то люди страждали від Несправедливості, а їх душі наповнювалися занепокоєнням і тривогою. У такі моменти у людей небайдужих виникало бажання зробити так, щоб захистити людину від бід і несправедливості, зробити так, щоб кожен міг себе захистити.
    Тоді-то і з'явилися закони і права. Ми з вами живемо в цивілізованому суспільстві. Наші права закріплені законом. І тим не менше кожен з нас хоча б раз та відчув несправедливість по відношенню до себе. Поговоримо про добро і справедливість, про зло і всіх вадах, які воно народжує в людях. Спробуємо розібратися, чому в житті не завжди буває так, як хочеться. Отже, що ж таке «добро»? понад 100 років тому В. І. Даль у своєму «Тлумачному словнику» визначив слово «добро» так: «добро - це благо, що чесно і корисно, все, чого вимагає від нас борг людини, громадянина, сім'янина». У тлумачному словнику російської мови дано таке визначення: «добро - гарна справа, вчинок, який приносить користь».
  А слово «справедливість» трактується як «відповідність людських відносин, законів, порядків морально-етичним правовим нормам і вимогам». Ми часто говоримо: «Це несправедливо ...» і зазвичай можемо дати швидку відповідь на питання: «Чому це несправедливо?» Давайте спробуємо дати визначення слову «справедливий».
    «Справедливий» означає діючий неупереджено, відповідно до істини. «Справедливий» - означає «чесний» і «правий», що надає однакові можливості, однакове ставлення або однакову кількість чогось кожному.
Отже, ми підійшли до того, що залежить від нас самих. Недарма народна мудрість говорить: «Добра бажаєш - добро і роби», «На добрий привіт - добра відповідь». І якщо у вашому житті щось не так, то в першу чергу треба починати з себе.
    Воля - психічна діяльність людини. Виражається в його свідомих діях і вчинках, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Найбільш чітке вираження волі знаходить в діях і вчинках, пов'язаних з подоланням зовнішніх або внутрішніх труднощів. Особливо важливо для характеристики волі вміння підпорядковувати свої дії суспільним вимогам. 
    Вольові дії підпорядковані певним закономірностям об’єктивного світу і так само, як і всі психічні процеси, включені в причинні зв'язки і залежності. Насправді свобода волі не що інше, як здатність приймати рішення зі знанням справи. Вольові дії за своєю природою - рефлекторні акти. Як всяка психічна діяльність, воля є діяльністю мозку. Будь-яка вольова дія відбувається з необхідною  участю другої сигнальної системи, що регулює виконання або затримку даної дії. Істотну роль у вольових діях грають мотиви діяльності, тобто те, що спонукає людину до дії, є безпосередньо рушійною силою діяльності. 
    Початковим моментом вольових дій є свідомість мети і мотиву дії, а також прагнення досягти цієї мети. Постановка доступних цілей, але вимагають значних зусиль, загартовує волю. Іноді у людини одночасно виникає кілька бажань, що не узгоджених між собою, навіть суперечать один одному. Зіткнення їх називається боротьбою мотивів. Найважливіший момент вольової дії - виконання прийнятого рішення. Не всяка вольова дія виражається зовні. 
    Розрізняють зовнішні та внутрішні вольові дії. Останні полягають в утриманні від відкинутого з тих чи інших міркувань зовнішнього впливу, у гальмуванні його. Основними вольовими якостями є: сила волі, наполегливість, витримка і самовладання, рішучість, дисциплінованість, самостійність та ініціативність. Розвиток вольових якостей залежить від умов життя і виховання, від обумовленого ними формування світогляду і розвитку моральних почуттів, від роботи людини над собою. Основними умовами виховання волі є розвиток громадських почуттів, вміння не приймати нездійсненних рішень, звичка оцінювати свої дії, усвідомлювати їх наслідки, постійна вправа вольового зусилля.
    Альберт Ліханов писав: «Новонароджений схожий на чистий аркуш паперу. Він ніякий. Не поганий, не хороший, просто ніякий. Але от питання: звідки беруться негідники, з кого виростають благородні люди? Людина сама робить себе, ось в чому справа. Людина сама формує свою особистість, тому що він - людина. І навіть самих нижчих форм підлості і приниження, людина теж може досягти саме тому, що він людина. Не думайте, що все саме темне, що є на землі, створено людьми дурними і слабкими. Навпаки. Сила є і у страшного. Сила є і у злості і у підлості. Точно так само, як є сила у доброго і прекрасного. Все питання в тому, якої сили в людини більше ». На жаль підлість існує.
    Людина народжується ніяким. Не поганим і не хорошим. Людина робить себе людиною сам. Він виховує себе ... Кожна людина зобов'язаний відповідати за свої вчинки. Підлість - це підлість. І якщо людина встигла її здійснити, він вписав брудний рядок у той білий аркуш. І дарма думати, що в аркуші цьому, як у неохайною зошиті, можливі виправлення. Ні! Але на щастя, у нього багато днів попереду, щоб вписати в цей білий аркуш і свої світлі діяння. Оцінку поставить в кінці листа саме життя. Перший рядок - початок життя.
    Розум називають слугою емоцій, потреб, інтересів. Можна дуже багато дізнатися, багато чого вміти робити, але вчинити егоїстично, жорстоко, своєкорисливо, порушуючи правові та моральні норми. Далеко не всі безвідповідальні люди - неуки. Багато хто не тільки прагнуть уникнути виконання свого обов’язку, а й намагаються «довести» свою позицію. Їм кажуть, що брехати, обманювати не можна, а вони відповідають, що «не обдуриш - не проїдеш», «всі так роблять», «життя таке».
    Коли виникає проблема вибору між правдою і брехнею, ймовірно, цей вибір у певних обставинах може бути зроблений на користь рятівної брехні. Але брехня в корисливих цілях, заради своєї вигоди, нічим виправдати не можна.
    Коли ми збираємося щось зробити, то прислухаємося до «голосу почуття і міркування розуму». Мораль закликає людей утриматися від поганих вчинків і здійснювати добрі. Але для впливу на людей - злих, жорстоких, вкрай егоїстичних одного цього недостатньо, і тоді на допомогу моралі приходить закон, який примушує цих людей вести себе так, як слід. Людині властиво прагнення до максимальної волі, і це його прагнення морально. Але суспільство може допустити лише той максимум свободи окремої людини, який не небезпечний для всіх інших.     Ще римський оратор Квінтіліан говорив: «Свобода і розбещеність - поняття одне іншому зовсім протилежні». Вираз: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна». Воно показує «механізм» прояви безвідповідальності. На шляху «дуже хочеться» часто перебуває «не можна».
     «Ваші бажання - це радості і сльози ваших близьких, - писав В. О. Сухомлинський. - Перевірте свої вчинки свідомістю: чи не заподіюєте  ви зла, неприємностей, незручностей людям своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які вас оточують було добре ». І ще: у будь-якій ситуації прислухайтеся до голосу розуму, до голосу совісті. 
    І дивовижна закономірність: якщо людина йде на ризик, рятуючи товариша, в живих залишаються обидва. Всі ми у відповіді один за одного, і це проявляється як в незвичайних, так і в повсякденних умовах. Ось тут і варто згадати про тих, хто не бажає бути помічниками, захисниками, правдошукачами, а існують за принципом: «Не моя справа». Я хочу навести одну східну мудрість: «Самою підлою справою є, маючи можливість, не хотіти зробити добро тому, хто має в цьому потребу». Неуважність, байдужість. Все це не дрібниці життя, а більше цивільні проблеми. Тут не потрібно особливих затрат, зусиль. Просто необхідно увага, турбота, чуйність до людини.
    Велике багатство доброти. Це те багатство, яке зменшується від байдужості та егоїзму. Його треба щедро роздавати завжди, постійно. Світло доброти повинне бути розлите скрізь: на вулиці, в школі, вдома. Вибірковість в доброті змушує сумніватися у порядності людини. Ніхто не написав і не напише сценарію, за яким людина може «поставити» своє життя і відміряти витрати на доброту, товариство, дружбу. Тому треба постійно поспішати комусь на допомогу, щоб встигнути за життя більше зробити чесного, корисного, щоб добрі справи раніше дали бажані сходи.     Життя - це книга, яку кожен пише сам. Нічого не можна писати начорно, з помарками: переписувати не дадуть. Зроблене в житті залишається назавжди. Писати треба так, щоб потім не захотілося викреслювати якісь сторінки. Від усіх нас разом і від кожного окремо залежить скільки в нашому житті буде добра і справедливості. Вважається, що людина не дарма проживає життя, якщо залишить про себе добру пам'ять.
    Цей аспект залежить від однієї обставини: того, наскільки у людини розвинена або наскільки він розвинув у собі готовність «йти до людей» - установку на контакт, співпраця, спілкування з людьми. Установка - це готовність, схильність людини певним чином реагувати на ті чи інші явища або діяти певним чином у тих чи інших ситуаціях або обставинах. Установка виникає при наявності у людини будь-якої актуальної потреби і об’єктивних умов задоволення цієї потреби.
    Людині треба прийняти рішення змінити ті чи інші установки, тобто зізнатися самому собі в тому, що якісь твої погляди не відповідають поглядам оточуючих. Але це визнати не так важко. Значно важче сказати собі. Що якісь твої погляди на відносини з людьми не зовсім правильні чи не зовсім справедливі, або зовсім неправильні і несправедливі. Змінюючи якусь свою установку, треба постійно діяти в цьому напрямку. Треба періодично аналізувати те, що ви робили, як ви це робили, як це позначалося на вашому самопочутті, як на це реагували навколишні люди.
    Установка означає готовність дивитися на кожного як завідомо цікавої для тебе людини. Готовність шукати в ньому цілий світ, загадковий і привабливий, прагнення пізнати його (допомогти «виправитися»). Впевненість у тому, що кожна людина свідомо гідна поваги, до тих пір, поки він не вчинив чогось, що дало б підставу втратити до нього повагу. Ця установка означає явне визнання за кожним права на несхожість на інших, на індивідуальність поглядів, захоплень, інтересів, рис характеру.
    Щоб виробити у себе установку на людину як на ціль, необхідно ставитися до себе самого як до особистості і бачити особистість в кожній людині. Знати, що кожна людина є щось неповторне, по-своєму унікальне, що кожен з нас якщо ще не реалізував себе в житті, то неодмінно зможе це зробити. 
   За зовнішньою непомітністю в нас ховається величезна різноманітність задатків і можливостей, стільки оригінальних думок, стільки незвичайних поглядів. Зуміти побачити це, за «гладким фасадом» розгледіти «святкування думки і духу», що відбуваються «у внутрішніх покоях», буває дуже важко. До цього треба прагнути, цьому треба присвятити свій час, мобілізувати свою увагу, проникливість і навіть уяву.
    Відкрити в іншій людині особистість може лише той, у кому є в наявна найважливіша моральна  якість - терпимість. Терпимість - моральна якість, що характеризує ставлення до інтересів, переконань, звичок у поведінці інших людей. Терпимість стосується лише способів вирішення конфліктів і розбіжностей, але аж ніяк не питання про вірність певним принципам. Виражається терпимість у прагненні досягти взаємного розуміння і узгодження різнорідних інтересів і точок зору без застосування тиску, переважно методами роз’яснення і переконання.
    Якщо ви хочете сформувати у себе ставлення до інших людей як до особистостей, розвивайте в собі спостережливість, проникливість, терпимість. Для того щоб знайти шлях до оточуючих людей, необхідно формувати у себе установку, яку можна назвати готовністю до симпатії. Готовність до симпатії формується тільки в процесі конкретних взаємовідносин особистості з іншими людьми, мало того, тільки в таких відносинах, в яких людина виступає активною стороною, яка прагне щось зробити для іншого. Але бути активним «упорядником» своїх відносин з людьми можна лише в тому випадку, якщо володієш такою установкою, як емпатія. 
    Емпатія - це здатність емоційно відгукуватися на переживання інших людей, проникати у їхній внутрішній світ, розуміти їх переживання, думки, почуття. Емпатія - це готовність і здатність співпереживати людям і співчувати їм. Співпереживання і співчувати - не одне і теж.
    Співпереживання - це переживання тих самих почуттів, які відчуває інша людина. Це як би ототожнення себе з ним, в найбільш повному вигляді - розчинення в ньому. До співпереживання піднятися важко. Співпереживають, як правило, близькі один одному люди.
    Співчуття - більш доступне і поширене явище. Воно не передбачає переживання тих же почуттів, які відчуває інша людина. Воно вимагає від людини всього лише емоційно позитивного ставлення до того, що відчуває інший.
    Готовність до емпатії, як і будь-яку установку, людина сама може у себе формувати, змінювати, розвивати, тобто розвивати у себе душевну щедрість, оптимістичність, сердечність. У той же час необхідно глушити в собі егоїстичність, суворість, непримиренність до людей, нахил до різких спалахів гніву, дратівливості.
  Треба вчитися реально аналізувати все, що відбувається. Тоді з'являється шанс розібратися, в якому випадку винен сам і в чому, в якому - обставини, в якому - партнери. А найчастіше з'ясовується, що є частка провини і своя, і іншого, і обставин. Якщо об'єктивно розібратися у всьому, то можна щось зробити, щоб надалі уникнути невдачі або зменшити її, передбачити її наслідки. Тобто потрібно виробити у себе установку на критичне і самокритичне ставлення до всього, що відбувається у твоєму житті. Тоді з'являється можливість реалізувати своє прагнення до людей. Тоді поступово починаєш приходити до думки, що якщо тебе тягне до якої-небудь  людини, але на шляху до зближення з ним постають труднощі (у себе щось не так у характері, у нього якісь риси тебе не влаштовують) то:

1. можна спробувати якось змінити самого себе;
2. можна спробувати трохи вплинути на цю людину;
3. але чи не правильніше змінити в кращу сторону своє ставлення до нього, свою поведінку з ним?

    Певну роль відіграє те, наскільки сама людина усвідомлено ставить перед собою мету - вміти розбиратися в людях, навчитися цьому. Це вміння залежить в дуже великій мірі від розвиненості і пізнання людиною готовності до симпатії і емпатії, а також залежить від індивідуальних особливостей - спостережливості, проникливості. Треба вчитися бачити в людях хороше. Вдивлятися, роздумувати, аналізувати, порівнювати ... Розібратися в мотивах вчинків і поведінки людей не просто. Люди самі можуть не усвідомлювати їх правильно, можуть ретельно приховувати їх. 
    Незважаючи на те, щоб розібратися в мотивах людини дуже важко, цього теж треба намагатися вчитися. Шляхи все ті ж - уважно й доброзичливо придивлятися до оточуючих, зіставляти їх вчинки, співвідносити їх слова і дії, аналізувати і роздумувати. Можливий інший шлях - вдумуватися у вчинки героїв серйозної літератури. Деякі викладачі вважають, що починати вивчати іноземну мову краще з читання дитячих книжок, потім детективів, потім сучасної прози і лише потім братися за класичну літературу, тобто читати книги по наростаючій складності мови і стилю.
   Уміння спілкуватися - необхідна умова професійного успіху (знати предмет розмови, вміти слухати, вміти говорити). Найбільше пожвавлює спілкування не розум, а взаємна довіра. Для того щоб досягти приємного спілкування, треба пам'ятати, що головним у розмові стає невимушеність. Вона дозволяє перескакувати з теми на тему, вона дає право на паузи, після яких розмова може піти зовсім по іншому напрямку.     У такій розмові небажані довгі монологічні міркування. Розмовляючи мають право очікувати один від одного певної некритичності до своїх висловлювань (не треба приймати всерйоз все сказане), розуміння своїх незначних реплік. Спілкування вимагає від людини вміння входити в належну ситуацію і створювати ситуацію спілкування. Учитель зобов'язаний володіти словом, інакше він не в змозі спілкуватися зі школярами. 
    Для того щоб можливість стала реальністю, треба самому захотіти цього, треба проявити свою волю для виконання такого бажання. Так що ж означає «пізнай себе»? Беручи участь в реальному житті, людина отримує певну інформацію про самого себе. Ця інформація складається на основі результатів його дій, з реального і передбачуваного їм відносин до нього людей. Для того щоб пізнати себе, необхідно розвивати у себе рефлексію. 
    Рефлексія (від латинського reflexio - звернення назад) - процес пізнання людиною самої себе, свого внутрішнього світу, аналіз власних думок і переживань; роздум про самого себе; усвідомлення того, як сприймають і оцінюють людини навколишні люди. Таким чином, рефлексія - це здатність і вміння бачити себе, свої дії, стосунки з людьми, пізнавати свій внутрішній світ, розуміти себе. У той же час рефлексія - це вміння бачити і розуміти те, як до тебе ставляться інші люди, як вони тебе розуміють. Для того щоб розвивати у себе рефлексію, треба вчитися самоспостереженню, самоаналізу, вміти співвідносити себе і свої вчинки з поведінкою інших людей, з різними обставинами, з навколишнім світом в цілому. А в результаті навчитися давати оцінку собі і всьому тому, що з тобою пов'язано. 
    Сьогодні запитають про які моральні  якості можна говорити, коли поламані мости у минуле, гірка історія України, гіркий і сьогоднішній день, а той світлий день ще так далеко? Але не потрібно опускати руки. Кожен повинен своєю працею наблизити той світлий день.